Виховання дітей у сучасному оточені відбувається за умов економічного і політичного реформування держави, що спричинило  соціальне розшарування суспільства, погіршення життєвого рівня більшості   населення. Знижується роль сім’Ї як джерела спокою, поваги, любові.  У зв’язку з цим відбуваються зміни моральних норм поведінки людей, і в першу  чергу, підростаючого  покоління.

  Саме в таких умовах я  проводжу корекцію самооцінки   через створення  ситуації успіху, можливостей самоствердження  та самореалізації  учнів.                                                                                                                                                                                           Як казав український філософ В.С. Вознюк, шкільні роки - «не підготовка до життя, а саме життя», і тому педагогічний процес має бути процесом життєтворчості, де людина творить себе і власне життя.                                                                                                                                                                               У дітей з’явилася  жорсткість, яка межує з жорстокістю,хибна впевненість у собі, яка межує з егоїзмом, із небажанням розуміти іншого, вузька спрямованість  інтересів, яка межує з бездушністю. А у вихованні  особливого значення  в сучасних умовах  набуває формування духовності та духовної культури школярів. Під час проведення класної години обговорили тему: «Вихованість – риса сучасної  людини». В усі часи людство обережно ставилося до формування душі, адже на міцному ґрунті духовності, людина зростає особистістю, і відповідальна за думку, слово і вчинок.

      Тому працюючи в школі я зрозуміла, що увагу учнів слід з акцентувати на тому, що школа-це велика і дружна родина, у якій діти вчаться дружити, спілкуватися, вирішувати проблеми, допомагати один одному, виконувати внутрішній розпорядок, зберігати традиції, гідно нести звання учня.

        А тому ставлю перед собою завдання у доступній  і цікавій формі ознайомити дітей з нашою Батьківщиною-незалежною багатонаціональною державою славного,працьовитого народу зі своєю історією, самобутньою культурою, звичаями і традиціями; наголошую на важливості бути учасником творення щасливого майбутнього України.                                                                                                        

  Вивчаючи тему «Що таке Батьківщина», звертаю увагу на те, чому  називаємо Україну Батьківщиною: бо тут народжувалися, жили та вмирали діди і прадіди. Це велика, багата й прекрасна країна. Вона має чарівні зелені Карпати та мальовничі Кримські  гори. Її найбільша річка Дніпро тече через усю Україну  і впадає в Чорне море. Найбільші  міста України – Київ, Львів, Харків, Донецьк,  Дніпропетровськ.

                Проводячи виховні  години, бесіди, присвячені любові та повазі до рідного краю, забезпечується створення сприятливого психологічного мікроклімату. Для цього створюю в класі  психологічний, санітарно-гігієнічний мікроклімат, діловий настрій, усуваю чинники, що заважають  організації навчання.

 В  атмосфері доброзичливості, довіри, співпереживання  та поваги дитина прагне найбільше  розкрити свої можливості. Розуміючи, як цінується її гідність, самостійна думка,творчий пошук, вона намагається вирішувати складніші завдання. Учневі важливо відчувати , що з ним рахуються, цінують його думку, довіряють. Важливо постійно вселяти надію всьому класу і кожному школяреві  зокрема, що  всі вони можуть переборювати труднощі в навчанні. Особливо цього потребують  учні з нестійкою або заниженою самооцінкою, для   яких ситуації неуспіху складні, викликають у них підвищену тривожність,  що заважає сповна виявити свої можливості.

                 Вчитися добру – завдання нелегке. Тому робити  це треба  з дитинства, так само, як вчитися, читати, розмовляти. Ще з давніх часів доброта і милосердя  були притаманні  нашому народу. Якщо людину не вчити доброго, вона не стане  справжньою людиною. Працюючи з дітьми привчаю їх до ввічливості, привітності, делікатності, доброзичливості, сердечності. Провела виховну годину на тему: «Культура спілкування. Правила ввічливості».                 Робота з виховання навичок і звичок культурної поведінки дитини починається у сім’ї, але набуває цілеспрямованого, систематичного характеру тільки з її приходом до школи.  Спілкування між сім’єю та школою є постійним, двостороннім та значущим.  Атому, я вважаю,батьки повинні усвідомити, що дитина може духовно зростати, коли вона виховується в любові, радості та вдячності.

               З цією метою  були проведені  бесіди: «Що таке батьківська любов?», «Сучасні діти, які вони?». Разом з батьками через живе спілкування допомагаю  дітям  розкрити свій духовний світ.  

 Батьки повинні знати і пам’ятати,що дитина відкрита для духовного зростання, коли сама виховується в  любові радості та вдячності. У 3  класі багатьом  дітям бракує позитивного виховного впливу сім’ї та найближчого  оточення,а тому намагаюся підтримувати в дитині гідність, вести мову про ситуацію,вчинки та їх наслідки, а не про особистість дитини та її характер,відмічаю позитивні  зміни розвитку дитини шляхом порівняння її із самою собою, а не з іншими дітьми.   

        З метою виховання моральних якостей  учнів були проведені класні години: «Без любові немає життя», «Роби добро людям», «Духовні скарби народу».